Етичний кодекс ученого України

ЕТИЧНИЙ КОДЕКС УЧЕНОГО УКРАЇНИ

Затверджено Загальними зборами Національної академії наук України 15 квітня 2009 року одноголосно.

ПЕРЕДМОВА

Метою Етичного кодексу вченого України є утвердження в науковому співтова­ристві етичних принципів та свідоме їх дотримування науковцями та викладачами у своїй роботі. Він регулює відносини науковців між собою та із суспільством, вста­новлює основні засади для оцінки вченими власної роботи та діяльності колег з моральної точки зору. Викладені у ньому принципи повинні слугувати основою для етичного виховання молодих науковців. Основним завданням Етичного кодексу є надання пріоритету моральним вимірам науки та громадській відповідальності співтовариства вчених і кожного вченого зокрема. Проблема особистої від­повідальності вченого набула особливого значення у зв’язку з тим, що суспільні інститути не встигають за стрімкими темпами розвитку науки і технологій.

В усьому світі етичні кодекси базуються на розумінні того, що існуюча прак­тика у сфері науки сприяє довірі в науковому середовищі та між ним і суспільством, що є необхідною умовою розвитку науки. Вчені повинні бути впев­нені в надійності результатів роботи своїх колег. У свою чергу, суспільство має бути впевненим у чесності науковців та достовірності результатів їх досліджень. На жаль, останнім часом у багатьох країнах спостерігаються серйозні порушен­ня етики, що ставить під загрозу авторитет науки та довіру суспільства до вче­них. Щоб унеможливити такий розвиток подій в Україні, необхідно, щоб усі на­уковці усвідомлювали важливість високоетичної поведінки, власну відповідальність за формування громадської думки щодо науки.

  1. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ
    • Етика науки базується на основоположних цінностях, нормах та принципах і визначає моральну поведінку вченого, його відповідальність перед суспільством.
    • У своїй роботі вчений має керуватися визнаними стандартами належної практики, загальні положення яких сформульовано у цьому Кодексі.
    • Учений несе моральну відповідальність за наслідки своєї діяльності, що можуть впливати на розвиток людства, природи та збереження духовно-культур­ної спадщини. Вчений повинен протидіяти отриманню результатів, що суперечать принципам гуманізму, шляхом:
  • відмови у співпраці;
  • попередження суспільства про можливі негативні наслідки досягнень науки;
  • вжиття заходів щодо недопущення використання наукових досягнень в ан- тигуманних цілях.
    • Учений має дотримуватися принципу рівності в своїй діяльності. Будь-яка дискримінація на підставі статі, раси, політичних та релігійних поглядів чи культур­ної та соціальної приналежності є несумісною з цим принципом. Наука повинна бути неполітизованою.
    • Учений зобов’язаний протидіяти конформізму в науковому співтова­ристві, брати активну участь в атестації наукових кадрів, протидіяти присуджен­ню наукових ступенів і звань за роботи, які не відповідають досягненням світової науки або виконані з порушенням норм етики, зокрема рішуче викривати факти плагіату й інших форм порушень авторського права.
    • Учений має активно протидіяти псевдонауці, виступати проти розповсюд­ження в суспільстві її поглядів і рекомендацій.
    • Учений має спрямовувати свої зусилля на подальше застосування отри­маних знань задля блага людства, збереження навколишнього середовища, ощадливого використання природних ресурсів.
    • Свобода в науці — це в першу чергу свобода вибору наукових напрямів дослідження, концепцій, гіпотез, парадигм, проблем та методів їх вирішення, і, понад усе, свобода думки та слова. Свобода в науковій творчості в своїй основі повинна базуватись на високому професіоналізмі. Вчений має захищати свободу наукової думки, засуджувати цензуру щодо наукової творчості та будь-які нама­гання монополізувати ті чи інші напрямки науки.
    • Учений має усвідомлювати відповідальність за виникнення небезпеки для окремої людини, суспільства, економіки або природи, яку може заподіяти засто­сування неперевірених нових наукових знань.
    • Учений не чинить дій, які можуть завдати шкоду професійній репутації колег. За наявності неспростовних доказів неетичних чи непрофесійних дій уче­ного наукове співтовариство має у відкритій неупередженій дискусії дати їм відповідну оцінку.
    • Наукове співтовариство має докладати зусиль до підготовки та розвит­ку молодих учених. Виховання наукової зміни не повинно обмежуватися тільки осягненням технічних навичок, необхідних для проведення дослідження, але обо­в’язково мусить включати основні етичні стандарти та норми науки. Наукові співробітники та викладачі мають слугувати взірцем моральності для молодих вчених щодо ставлення до науки та до авторських прав.
  1. УЧЕНИЙ ЯК ДОСЛІДНИК
    • Учений має дотримуватися найвищих професійних стандартів планування та проведення наукових досліджень на основі глибоких знань про доробок світової науки в даній галузі.
    • Учений зобов’язаний вишукувати найприйнятніші з огляду на адек­ватність та економічну виправданість шляхи вирішення досліджуваної проблеми. Висновки завершеного дослідження вчений зобов’язаний викладати об’єктивно, незважаючи на очікування замовника.
    • Учений має забезпечувати бездоганну чесність та прозорість на всіх стадіях наукового дослідження і вважати неприпустимим прояви шахрайства, зок­рема фабрикування та фальшування даних, піратства та плагіату. Неприпустими­ми є втручання у науковий процес владних інституцій та їх керівних осіб, а також упереджений вплив на характер отримуваних в дослідженні даних та висновків. Учений служить лише об’єктивній істині.
    • Учений має пам’ятати, що наукове дослідження — це процес отримання нового знання. Він має прагнути до належної ерудиції і компетентності, за яких можливий критичний аналіз найсучасніших наукових знань.
    • Учений має здійснювати необхідний захист інтелектуальної власності.
    • Учений має сприяти якнайповнішому використанню результатів своєї праці в інтересах суспільства та збереження довкілля.
    • Наукові дослідження жодним чином не повинні ображати гідність або йти всупереч правам людини. У медико-біологічних дослідженнях слід керуватися принципами біоетики.
    • Наукове дослідження має проводитися таким чином, щоб не спричиняти шкоди навколишньому середовищу. Якщо такого негативного впливу неможливо уникнути, він має бути зведений до мінімуму, а природне середовище після за­вершення дослідження відновлене до його первинного стану.
  2. УЧЕНИЙ ЯК АВТОР
    • Основною мотивацією діяльності вченого має бути прагнення до пізнання та до збагачення науки і суспільства новими знаннями. При цьому найвищою наго­родою вченого є досягнення істини та визнання наукового співтовариства. Вче­ний має право та обов’язок захищати свій науковий пріоритет. Разом з тим публікація неточних і непереконливих наукових результатів, а також публікація в ненаукових виданнях з метою досягнення пріоритету неприпустимі.
    • Учений визнає міжнародні та національні правові норми щодо автор­ських прав. Учений може використовувати інформацію з будь-яких публікацій за умови, що вказує джерело та проводить чітку межу між власними даними та здо­бутками інших. Запозичення для власних публікацій будь-яких текстів, фотографій, рисунків, таблиць, схем, формул тощо потребує згідно з існуючими правилами дозволу автора або видавництва.
    • При публікації результатів дослідження, що проводилося групою вчених, всі, хто брав творчу участь у роботі, мають бути зазначеними як автори; у разі необхідності може бути зазначено їхній особистий внесок. Тільки реальний твор­чий внесок у наукову роботу може слугувати критерієм авторства. Поступатися авторством на наукову роботу іншій особі, приймати авторство або співавтор­ство та, особливо, вимагати його є неприпустимим.
    • Учений не повинен повторювати свої наукові публікації з метою збільшення їх кількості. Якщо для пропаганди наукових досягнень доцільна публікація однієї і тієї ж роботи в різних журналах, автор обов’язково мусить поінформувати редакторів про факт публікації її в інших виданнях.
    • Учений повинен бути максимально об’єктивним в оцінці власних досяг­нень. Преса, радіо та телебачення можуть бути використані для пропаганди на­укових досягнень, але не власної особи. При публікації роботи вчений підко­ряється вимогам видавця, але бажано, щоб наукові ступені та звання автора не вказувалися. Така інформація може бути подана у примітці.
  3. УЧЕНИЙ ЯК КЕРІВНИК
    • Для наукової праці вчений-керівник формує колектив співробітників на основі неупередженої оцінки їхніх інтелектуальних, етичних і персональних рис. Учений повинен протидіяти усім проявам протекціонізму, корупції і дискримінації.
    • Як керівник, учений будує взаємини зі співробітниками на принципах справедливості, виявляє доброзичливість і підтримку своїм учням та оцінює кож­ного з них об’єктивно. Він має сприяти службовому зростанню підпорядкованих йому співробітників відповідно до їх кваліфікації і ставлення до праці.
    • Учений не перекладає на своїх співробітників виконання завдань, які він повинен виконувати сам.
    • Учений-керівник зобов’язаний обгрунтовувати власне наукове бачення проблеми, але не нав’язувати його членам наукового колективу.
    • Учений повинен докладати всіх зусиль для створення належної творчої атмосфери в колективі.
  4. УЧЕНИЙ ЯК ВИКЛАДАЧ
    • Учений має з повагою ставитися до своїх учнів та до їх вільного й критичного мислення.
    • Учений у своїй викладацькій роботі повинен не лише доносити до ауди­торії достовірну наукову інформацію, але й сприяти становленню громадської позиції молоді.
    • Учений не повинен перешкоджати спілкуванню своїх учнів з іншими вче­ними та науковими інституціями. Він має поважати їхнє право на вільне об’єднан­ня, самоврядування та членство в колегіальних академічних організаціях, прислу­хатися до думки студентського співтовариства щодо форми та методів навчання.
    • Учений повинен проводити заняття в прийнятній для широкого кола учнів формі. Він має переконатися в належному забезпеченні лабораторій та бібліотек. Розклад занять повинен бути зручним для учнів, а заняття повинно проводитися стро­го у відповідності з розкладом. Зміст лекцій повинен відображати сучасні досягнення світової науки і не супроводжуватися тиском упередженої думки.
    • Учений має об’єктивно ставитися до учнів, утримуючись від неетичних форм оцінок і неетичних стосунків.
    • Учений має усвідомлювати, що він повинен бути вцірцем найвищої інтелігент­ності, в якій відтворюються традиції визнаних українських і світових наукових шкіл.
    • Учений мусить приділяти особливу увагу обдарованим студентам, залу­чати їх до наукової праці. Він має виховувати у своїх учнях відповідальність за наукову діяльність.
    • Учений не повинен розголошувати інформацію особистого характеру щодо своїх учнів.
    • Учений категорично не повинен отримувати жодної оплати чи іншого до­ходу від своїх студентів. Не допускається проведення індивідуальних чи групових занять або консультацій, безпосередньо оплачуваних студентами.
  5. УЧЕНИЙ ЯК КОНСУЛЬТАНТ ЧИ ЕКСПЕРТ
    • Учений має виступати експертом тільки у сфері своєї компетенції відповідно до своїх знань та досвіду.
    • Учений висловлює свою думку про роботу та наукові досягнення колег чес­но, чітко та неупереджено. Підготовка об’єктивного критичного висновку повинна розглядатися як обов’язок, від виконання якого вчений не має права ухилятися.
    • Учений несе персональну відповідальність за чесну й об’єктивну оцінку кандидатських та докторських дисертацій. Виступаючи в ролі опонента при за­хисті дисертаційних робіт, вчений має бути неупередженим.
    • Під час обговорення, полеміки та висловлювання критичних зауважень уче­ний повинен дотримуватися принципів рівноправності, фактичної обгрунтованості та достовірності. Принцип рівноправності гарантує рівні права всім учасникам дискусії або полеміки незалежно від наукових ступенів та знань. Принцип фактичної обгрунто­ваності виключає необ’єктивну критику. Принцип достовірності забороняє будь-які пе­рекручування з метою приниження або дискредитації.
    • При проведенні експертного розгляду вчений має дотримуватися принци­пу конфіденційності.
    • В ході експертного розгляду вчений має зберігати незалежність та не піддаватися тиску при підготовці та винесенні висновків.
    • Обираючи кандидатів для проведення дослідження або на наукові поса­ди, вчений як експерт має об’єктивно оцінювати претендентів. Він не повинен надавати перевагу своїм учням, представникам своєї наукової школи тощо. При конфлікті інтересів учений повинен ставити загальні інтереси вище особистих та інтересів замовників дослідження.
  6. УЧЕНИЙ ЯК ГРОМАДЯНИН
    • Учений має присвятити себе пошуку нових наукових знань, сприяти їх роз­повсюдженню та застосуванню на благо суспільства та для збереження приро­ди. Інформація, яка надається суспільству, має бути достовірною, а рекомендації — обгрунтованими.
    • Учений сприяє розповсюдженню наукових знань та протидіє поширенню псевдонаукових теорій, хибних концепцій та уявлень.
    • Учений повинен оприлюднювати результати своїх досліджень не лише у спеціальних наукових виданнях, але й у науково-популярній формі, щоб зробити їх максимально доступними для широких верств суспільства.
    • Учений повинен брати активну участь у житті наукового співтовариства та в роботі колегіальних органів. При цьому він має діяти, насамперед, виходячи із загальних інтересів науки і тільки потім з інтересів особистих.
    • Учений не дозволяє використовувати авторитет науки чи свій власний в рекламних або пропагандистських цілях з корисливою метою.
    • Учений, що займає урядову чи адміністративну посаду, повинен дотри­муватися етичних норм, прийнятих в науковому співтоваристві.
    • Учений, який порушує Етичний кодекс, заслуговує на протест наукового співтовариства та на осуд громадськості.